Тартак - Воно

Я так давно не бачився з тобою...
Все валиться з рук - я нічого не можу робити...
Ти маниш мене собою, чаруєш мене собою,
Та краще було б, мабуть, мене просто вбити...
Збудувала для мене замок своїми руками…
Такий неміцний, бо замість каміння - повітря...
А те, що в'ється між нами, а те, що б’ється між нами,
Кидає у прірву, штовхає на вістря, штовхає на вістря...

Воно паралізує, наче погляд кобри...
Воно то манить, то відштовхує, то зве...
Я кохаю тебе - і мені від цього добре!
Але ти не кохаєш мене...
Але ти не кохаєш мене...
Але ти...
І мені від цього зле!

Ти знов переносиш важку гнітючу поразку...
Ти знаєш, що я не піддамся жодного разу...
Я вдягаю холодну маску, не відповідаю на ласку -
І це дратує тебе, і це доводить до сказу!...
Я заманював тебе до пастки своїми словами...
Я розкидував сіті, яких ти не оминула...
А те, що вилось між нами, а те, що билось між нами,
Ще й досі живе, ще й досі про нас не забуло...

Воно паралізує, наче погляд кобри...
Воно то манить, то відштовхує, то зве...
Ти кохаєш мене - і тобі від цього добре!
Але я не кохаю тебе...
Але я не кохаю тебе...
Але я...
І тобі від цього зле!